Роман Безсмертний: «Після моєї заяви про намір іти у президенти отримую щодня прайси. Продається все…»

«Детектор медіа» до президентських виборів робить серію інтерв’ю з кандидатами у президенти, яким ми ставимо подібні запитання. Услід за Андрієм Садовим та Анатолієм Гриценком на наші питання письмово відповів Роман Безсмертний.

Кандидат у президенти Роман Безсмертний каже, що хоче повернути в політику фаховість. У січні 2019 року він створив нову партію «Рух+380», яку й очолив. 

Гроші на заставу в 2,5 мільйона гривень для реєстрації в Центральній виборчій комісії кандидат зібрав після оголошення номера картки на установчих зборах політичної партії і в соцмережах. «Дуже легко відстежити в телефоні, як надходили кошти. В один із днів було 101 дзінькання з повідомленнями про платіж. Найменший перерахунок — 1 гривня, найбільший — 140 тисяч», — каже Роман Безсмерний.

Він упевнений, що роль медіа є провідною у виборчій кампанії. Водночас стверджує, що рівного доступу до медіа в кандидатів немає, мовляв, продається все: від рухомих рядків, включень, гостьових студій, прямих трансляцій прес-конференцій — до статей і новин на інтернет-ресурсах. «В одному з регіонів була фінансова пропозиція по “присутності журналіста на зустрічі з висвітленням і без”… Уявляєте? Нещодавно до прес-служби надійшла фінансова пропозиція від одного з медіа, пропонували ефір. Написали: бажано прийти із прес-секретарем, ідеально це має бути жінка 35+», — каже пан Безсмертний.

За його словами, на деяких каналах кілька хвилин, у тому числі в новинах із повторами, — це вартість трикімнатної квартири в новобудові Києва. «Якщо є пропозиція — отже є і попит. Отже є кандидати, які мішками заносять ці гроші», — зауважує він.

Роман Безсмертний підтримує всі медіареформи, водночас проти заборони політичної реклами. А ще пропонує запровадити поняття «телевізійні гроші», на які олігархи фінансують кандидатів.

— Пане Романе, назвіть три причини, чому громадяни України мають проголосувати саме за вас?

— Перше: хочу повернути в політику фаховість. Ненавиджу брехню, популізм і дурість. Друге: я знаю, що робити, маю план дій, який викладений у Маніфесті «Про майбутнє». До речі, написав його сам. Маю знання, досвід і політичну волю. Готовий приймати рішення й нести за них відповідальність. Якщо треба, це будуть жорсткі рішення. Соплі витирати нікому не збираюсь. Третє: президентство — це робота, а не бізнес. Ну, й оскільки ваше запитання не дозволяє бути скромним, то нагадаю, що в українській політиці я більше 25 років, але не нажив ні статків, ні маєтків, ні дорогих речей. Для мене цінність не гроші, а людина.

— Яка у вас команда, скільки в ній членів, хоча би приблизно? Кого ви бачите головою Адміністрації Президента в разі виграшу? Хто із політтехнологів нині працює з вами?

— У нас сформований і укомплектований штаб. Працюють усі відділи, які потрібні в кампанії, — від юридичного до господарського. У центральному штабі близько 30 людей. До речі, мене завжди дивує, коли кажуть — ну, назвіть якісь відомі прізвища людей, які з вами працюють. А ви думаєте, відомі прізвища — це величезний плюс для кампанії і для роботи? За поодинокими винятками, зірки лише сяють, а не працюють.

Тепер щодо голови Адміністрації Президента. У Президента Безсмертного не буде голови Адміністрації, бо не буде самої Адміністрації. Я вже в багатьох інтерв’ю казав, що одним із моїх перших указів у разі виграшу буде ліквідація Адміністрації Президента й передача її функцій Секретаріату РНБО. Саме так передбачено в Конституції. А Президент — гарант дотримання Основного закону.

— Хто фінансує вашу президентську кампанію?

— На даному етапі декілька людей. Віктор Матчук, Володимир Шкляр, Олексій Козаченко. Це представники середнього класу, які заробили свої статки власною працею й розумом. Під час поїздок по всій Україні я завжди відкрито називав цих людей. Це, до речі, якраз найважчий момент. Бо часто бізнес готовий давати кошти, але не готовий, щоб називали конкретні прізвища. Люди бояться тиску, переслідувань із боку держави. Тому ще декілька прізвищ я свідомо не називаю.

А заставу у 2,5 мільйона гривень для подачі документів у ЦВК я зібрав після оголошення номера картки на установчих зборах політичної партії і в соцмережах. Дуже легко відстежити в телефоні, як надходили кошти. В один із днів було 101 дзінькання з повідомленнями про платіж. Найменший перерахунок — 1 гривня, найбільший — 140 тисяч.

— Як ви збираєтеся вирішувати проблеми Донбасу й Криму? Конкретні механізми та інструменти?

— Ви ж, напевно, неодноразово чули термін «реінтеграція». Його підхопили у владі. Але я був першим, хто вжив це визначення. У моєму трактуванні він звучить як «безпечна реінтеграція». По-перше, має бути діалог із мирним населенням окупованої території. Часто бачу нерозуміння в очах людей, коли заявляю цю позицію. Мовляв, із ким там говорити? Там же одні ватники, сепаратисти, терористи і зрадники. Я кажу про те, що треба вести діалог із мирним населенням — людьми, які не при зброї й не причетні до ухвалення рішень.

Ви тільки подумайте, скоро піде шостий рік окупації. Ще через шість років виросте ціле покоління, яке не знатиме, що таке Україна або дивитиметься на нас виключно як на ворогів. Тоді вже буде пізно. Ми не маємо права втрачати час.

Що можна робити зараз? Вважаю, що має бути ухвалена державна програма з відселення всіх охочих виїхати з окупованого Донбасу. Це по-перше. По-друге, в Україні взагалі закривають очі на дітей, які живуть по той бік лінії розмежування. Дивіться, приходить літо, в них починаються канікули, діти бігають по вулицях і територіях, засіяних мінами. Що має робити українська влада? Організувати хоча би літнє оздоровлення цих дітей — возити їх сюди в табори відпочинку. Показувати, що Україна — їхня Батьківщина. Це ж настільки елементарно, важливо й очевидно. Не можу спокійно спостерігати за тим, як нинішня влада взагалі нічого не робить у цьому напрямі. Минулого року особисто допоміг кільком групам дітей відпочити в літніх таборах на території України. Тому з власного досвіду знаю, що все залежить виключно від бажання організувати цей процес.

Зрозуміло, що для звільнення Донбасу необхідний комплекс заходів. Без сильної армії нічого не буде. Тому створення сучасної сильної української армії я поставив першим у пункті «Завершення війни та безпека» президентської програми. Не хочеш годувати свою армію — будеш годувати чужу.

Дуже важливо, щоб Україна стала ініціатором нової моделі регіональної безпеки. Подивіться на карту. З одного боку Росія, з іншого — Україна і європейські держави. Якщо Європа й далі буде вагатися між цінностями й російськими грошима, нога російського солдата прийде й до неї. Україна стане лише дорогою на цьому шляху. Тому я наголошую на тому, що саме Україна має стати ініціатором і переконати щонайменше країни Балто-Чорноморського регіону в необхідності створення військово-політичного блоку.

По Криму ситуація інша. Вважаю, що шлях до деокупації півострова — це закріплення в Конституції України Кримськотатарської національної автономії.

— Яким чином ви ламатимете олігархічні монополії в економіці?

— По-перше, вони ламаються через інструмент Антимонопольного комітету. Тут треба інше питання ставити — а чому в нас Антимонопольний комітет не виконує своїх прямих функцій? Так само Фонд держмайна. Ці органи закріплені в Конституції України. Але нині в них по сім няньок. Голова АМКУ боїться брати телефонну слухавку, бо до нього із прямо протилежними вимогами можуть дзвонити президент, прем’єр і так далі. Треба всього лише, щоб Антимонопольний комітет і Фонд держмайна виконували свої конституційні повноваження. Статус цих органів має бути настільки серйозний, щоб вони не оглядалися й не чекали вказівок ані від президента, ані від прем’єра, ані тим більше від звичайних народних депутатів. По-друге, бізнес повинен мати однакові правила гри. По-третє, якщо кандидати у президенти під час виборчої кампанії не будуть пов’язані по руках і ногах із олігархами під певні зобов’язання, то є шанс побудувати цивілізовану державу.

— Як ви охарактеризуєте роль медіа у вашій кампанії? Чи є прямі відмови від ефірів; із якої причини, якщо так? Які телеканали (інші медіа) вас підтримують? А які ігнорують вас як кандидата у президенти?

— Роль медіа є провідною у виборчій кампанії. І свою роль мають усвідомлювати як власники медіа й політики, так і журналісти. Свого постійного медіапулу, який би мене супроводжував і висвітлював мою кампанію, не маю. Я не власник медіа й не плачу як клієнт так звану місячну абонплату ЗМІ.

Я завжди був відкритий для преси й не боявся ніяких запитань. Сьогоднішній мій принцип такий: я присутній на всіх каналах, які працюють у правовому полі, тобто мають ліцензію на мовлення. Особливого дефіциту від запрошень на ефіри не відчуваю. Часто кличуть на ZIK, «Еспресо», NewsOne, «112 Україна», ATR, рідше на канал «24», 5 канал. Жодного разу не був на Прямому.

Мушу визнати, що є канали, які принципово ніколи мене не запрошують. Це так звані головні кнопки, власниками яких є олігархи. Серед працівників цих каналів тільки Оксана Соколова (ICTV. — Ред.)цікавиться моєю думкою з того чи іншого питання, інколи коментую для її авторської програми. Правда, траплялося пару виключень, коли повідомляли за годину-дві до ток-шоу, і я їхав, розуміючи, що рятую ситуацію, бо якийсь гість підвів…

На «Інтері» мого фейсу не було, мабуть, із 2005 року… Інтерівці роками записували синхрони, а потім так і не видавали в ефір. Уже збився з рахунку, скільки разів це було. Декілька років тому я вперше сказав журналісту, що готовий прокоментувати, але раджу поговорити перед виїздом із керівництвом, чи видадуть в ефір, аби дарма не їхали. Не перетелефонували. До речі, цим страждають сьогодні й деякі інтернет-ресурси: записати й не викласти на сайт. Я не ініціюю інтерв’ю, тому не розумію, для чого красти в мене час.

— Якою буде роль медіа в цій президентській кампанії взагалі? На що, по-вашому, вони вплинуть? Можете коротко розказати про «карту» підтримки тими чи іншими медіа (перш за все телеканалами) кандидатів у президенти? Хто кого просуває та, навпаки, «мочить»?

— Я не випадково на всіх зустрічах, які проводив у кожному регіоні України, окремо звертався до журналістів. Від них залежить дуже багато. Тому я прошу представників медіа — думайте, що ви робите й до чого це може призвести.

Коли один із кандидатів у новорічну ніч має можливість звернутися з екранів телебачення до українців, то ми прекрасно бачимо, як ці дві чи три хвилини міняють ситуацію в державі. От вам і відповідь на питання про роль медіа в кампанії. А щодо карти підтримки, то на інтернет-сайтах уже складені цілі таблиці про те, який канал кого з кандидатів «просуває» й «мочить», як ви кажете. Думаю, буде не зовсім коректно, якщо я як кандидат повторюватиму інформацію, що є в загальному доступі.

У демократичних країнах дотримуються принципу рівного доступу кандидатів у ЗМІ на час виборчого періоду. Увімкніть телевізор в Україні — нам до таких стандартів ще далеко. Це вада правової системи, в якій ми живемо. Вона криється десь у власності, десь у бездарно прописаних законах, у відсутності політичної культури.

— Якою буде головна технологія влади в цій кампанії? А ваша? Ваших конкурентів — які теж опозиційні до влади?

— Очевидно, що у владі перейшли до принципу «або ми, або Путін». До речі, зверніть увагу на те, як нещодавно в Україні відбулися два форуми. Один — кандидата від влади. Другий — кандидата, який представляє інтереси Кремля в Україні. Два заходи пройшли в один і той сам день, в один і той сам час. Один у прямому ефірі транслювали канали, які дивляться з одного боку Дніпра, а інший — канали, що дивляться по інший бік. От вам і роль медіа. І технології. Україну знову ділять на два сорти. В умовах війни такі речі неприпустимі. Ми маємо говорити про єдність, а Україну знову цинічно розривають.

Є частина кандидатів, які, наскільки мені відомо, просто скуповують голоси. Хочу, до речі, застерегти українців: оті п’ять кілограмів гречки або тисяча гривень обернуться черговими п’ятьма роками злиднів. Думайте про це.

Моя основна технологія — це спілкування з людьми. Зустрічі вживу, по можливості через ЗМІ, через соціальні мережі.

— Соцопитування показують втому громадян від великої кількості негативу в інформаційному просторі. Чи будете ви використовувати у своїй кампанії не лише критику, але й конструктивні меседжі?

— Здається, я чи не єдиний кандидат, від якого йдуть конструктивні меседжі. (Сміється.) А потім у багатьох інших кандидатів зчитую буквально дослівно свої тези. Іноді до комічного доходить — повторюють цілими абзацами. Команда, до речі, провела заради цікавості невеликий експеримент. Знайшли те, про що я говорив кілька років тому. А потім ті самі слова в кількох нинішніх кандидатів у президенти. Просто в деяких із них більший мегафон і більше можливостей донести ці меседжі. У мене лише питання до того, чи здатні вони потім виконати те, про що заявляють.

А щодо критики, то критикую тільки по справі. Націлений на те, аби не критикувати, а пропонувати.

— Чи доводиться учасникам виборчої кампанії платити за розміщення матеріалів про себе в медіа поза рекламними площинами? Якщо так, то як це відбувається? І як це можна змінити в майбутньому?

— Ви ж краще за мене, мабуть, знаєте, що в медіа будь-які вибори називають «жнивами». Я за 25 років у політиці ніколи не платив за ефіри й публікації, а після моєї заяви про намір іти в президенти отримую щодня прайси. Продається все… До так званого порєбріка, після порєбріка, рухомі рядки, включення, гостьові студії, пряма трансляція прес-конференцій, статті, новини на інтернет-ресурсах. В одному з регіонів була фінансова пропозиція по «присутності журналіста на зустрічі з висвітленням і без»… Уявляєте? Нещодавно до прес-служби надійшла фінансова пропозиція від одного з медіа, пропонували ефір. Написали: бажано прийти із прес-секретарем, ідеально це має бути жінка 35+. Різне трапляється.

Тому буду відвертим повністю, хоча ви, напевно, знаєте ситуацію краще за мене. На деяких каналах кілька хвилин, у тому числі в новинах (підкреслюю: в новинах) із повторами, — це вартість трикімнатної квартири в новобудові Києва. Якщо є пропозиція — отже є й попит. Отже є кандидати, які мішками заносять ці гроші.

Я б іще ввів поняття «телевізійних грошей». Дуже часто в політколах можна почути, що олігарх Х фінансує кандидата Y. Але насправді йдеться не про живі гроші, а телевізійні. А потім за кавою вони зустрічаються і власник медіа по кількості показів за захмарними цінами, які він сам встановлює, каже таке: та я на тебе витратив N мільйонів. Ситуація в медіаресурсі залежить від уміння балансувати між зароблянням і представленням різних точок зору. Комусь це вдається, а комусь — ні. Але на кожному каналі є фахові журналісти, яких я дуже ціную, й достойні програми. Ключовою тут має стати відповідальність, відповідальність перед поколіннями. Якби це розумів кожен журналіст… Бо у власників ЗМІ часто інші цілі.

Очевидно, має бути цивілізований ринок реклами, має бути також посилена відповідальність за такі порушення. Назвіть мені хоч одного кандидата, якого зняли з виборів за те, що він рекламувався поза відповідними площинами. Максимум, що йому загрожує, — це попередження від ЦВК. Таких попереджень може бути необмежена кількість і нічим це не закінчиться. Тому переконаний: необхідно створити такі умови, щоби порушник розумів, що для нього обов’язково настане відповідальність.

— Хто очолює вашу прес-службу? Скільки в ній працівників? Що є головним завданням тих, хто забезпечує медійний супровід вашої кампанії?

— Керівник прес-служби — Уляна Стельмашова. Загалом у прес-службі семеро працівників. Очевидно, що головне завдання — це контакти зі ЗМІ й донесення до людей моєї позиції як кандидата у президенти.

— Хто веде ваші акаунти в соцмережах? У яких?

— Довгий час я сам писав у Фейсбук, виставляв фото. Це ж не проблема. Потім команда переконала, що політику треба створювати офіційну сторінку. Нею повністю зайнялася прес-служба. Таким чином, на Фейсбуку в мене сьогодні є й особистий акаунт, і офіційна сторінка. Там багато публікацій, щодня щось з’являється. І якби я сам цим займався, то в мене, напевно, більше ні на що не вистачало би часу. Вирізати відео, писати тексти, стежити, де який ефір вийшов… Звісно, це все робить прес-служба. Але кожну тему ми разом проговорюємо, іноді читаю написані тексти перед публікацією. Кожен пост на Фейсбуку відображає те, в чому я справді переконаний. І, до речі, я читаю й беру до уваги всі коментарі, які пишуть під постами. У месенджері відповідаю людям сам.

Присутній також в Instagram, Twitter і на Linkedіn, але цим соцмережам приділяється набагато менше уваги.

— Чи розроблені штабом якісь новації в рекламній компанії в медіа? У чому полягає її головна фішка?

— Ми працюємо лише в соціальних мережах, віддаємо перевагу живому спілкуванню з людьми. Вважаю аморальним в умовах війни викидати гроші на рекламу. Для розуміння: ціна на борди в листопаді була близько 12,5 мільйонів гривень. Це оренда близько 2 тисячі площин, друк, поклейка, податки. Ну, запитайте в тих, хто рік уже не злазить із бордів, звідки такі гроші? Тепер ця ціна ще вища, адже включився коефіцієнт на вибори. Але інформацію про кандидата якось треба доносити до виборця. Тепер працюємо над проектом «РПБ: Розкажи про Безсмертного».

— Чи підтримуєте ви ідею заборони політичної реклами взагалі або принаймні на телебаченні? Чому?

— Я проти того, щоб заборонити політичну рекламу. Зрештою, це право кожного щось сказати, звернутися до людей. Каналам також треба за щось жити. Але я за те, щоби в Україні нарешті сформувався цивілізований ринок реклами. Плата за таку рекламу має бути на сто відсотків білою і здійсненою через виборчий фонд кандидата. Кожен із кандидатів має пояснити, звідки в нього ці кошти.

А поки цього немає, про що ми взагалі можемо говорити.

— Які медійні реформи ви підтримуєте: суспільного мовлення; реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ; фінансова прозорість медіавласності?

— Я підтримую всі перераховані вами реформи. Покладав великі надії на реформу суспільного мовлення. Вважаю, що розпочата вона була на хвилі емоцій Революції гідності й мала шанси на успіх. Попри спротив старої системи, багато хорошого зуміли зробити. І це при тому, що перебудовувати із закостенілого на нове і прогресивне — справа із самого початку умовно успішна. Ця реформа підтримана донорами, міжнародними організаціями, громадськістю й не може бути зупинена.

Мене турбує, що звільнення Зураба Аласанії сталося напередодні виборчої кампанії. Справа не в його персоні, а в тому, що реформі дали «стоп». Жодна влада в Україні не була зацікавлена в суспільному мовленні. І сьогодні ті, хто ухвалив рішення по Зурабу, такими непродуманими, емоційними діями можуть повернути нашу державу в учорашній день.

Дуже важливо, щоби відбулися дебати, які планувалися між кандидатами у президенти. Дуже важливо, щоб неупереджена інформація була донесена до виборця — це є прерогативою суспільного мовника, єдиного незалежного від жодного власника.

Але є речі, яких я не сприймаю й не розумію. Перше: очевидно, що система фінансування з держбюджету є механізмом стримування розвитку реформи. Тож чому не поставити на порядок денний нову модель фінансування? Тим більше, наскільки я знаю, вона розроблена, треба тільки зайнятися цим.

Друге: на Суспільному не віднайдено нових форматів і підходів до висвітлення думок різних політиків. В усіх регіонах, де я був за останні півроку, чув одне від представників цього каналу: в нас заборона на політику. Я вважаю, що це хибний шлях!

Тепер те, що стосується фінансової прозорості медіавласності. Цій реформі необхідне подальше вдосконалення. По деяких медіаресурсах ми можемо лише допускати, що вони фінансуються на російські гроші або на гроші втікачів із оточення Януковича. Але це треба довести. Ми можемо реготати з того, що власник каналу — сантехнік із-за кордону, розуміючи, що це підставна особа. Правда це чи ні — ви не зрозумієте. Сьогоднішня правова база просунулася в забезпеченні формального повідомлення про власність і пов’язаних із нею осіб та не дає відповіді на питання достовірності даних про кінцевих бенефіціарів і походження коштів. Це особливо небезпечно в умовах війни. Інформаційна війна — чи не небезпечніша з воєн! І непрозорість — її базова зброя.

Я за роздержавлення друкованих ЗМІ. У цій темі бачу також чимало регіональних нюансів. Кожна газета має свою історію створення й так званих місцевих господарів. Часто на зустрічі чув детективні розповіді про розлучення колективу з місцевою владою. Друковані ЗМІ — це майже непідйомний бізнес в умовах наших злиднів. Обираючи між хлібом і газетою, люди обирають хліб. На цих президентських виборах картина по друкованих ЗМІ шокує. Дуже велика кількість населених пунктів залишилися без жодної газети: стару роздержавили, вона не вижила, а альтернатива відсутня. Таким чином, люди позбавлені ресурсу, через який вони можуть отримати місцеві повідомлення, не кажучи вже про інформування, яке дасть розуміння кого обирати серед кандидатів. А на це ще накладаються нові підходи в роботі «Укрпошти», коли поштар приносить газети раз на тиждень або їх треба самому у відділенні забирати.

Війна та реформи, що стоять на глиняних ногах, серйозно позначаються на якості перебігу виборів. У нинішній ситуації ЗМІ — це потужна зброя. Зброя може захистити, а може вбити. Все залежить від того, в чиїх вона руках.

"Детектор медіа"