Або в Україні буде цивілізований обіг землі, або держави не буде взагалі

Минув ще один рік, і наприкінці грудня у Верховній Раді знову згадають про українську землю. Зареєстровано вже 13 законопроектів про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Так триває уже 17 років. Мораторій вводився як тимчасове явище – з умовою прийняття закону про обіг земель та переходу на цивілізований ринок. Що зроблено за останній рік для того, аби це відбулося? Відповідь складається з одного слова – нічого. Замість цивілізованого ринку з кожним роком лише посилюється тіньовий нелегальний обіг земель. Ситуація така, що вже незабаром буде однаково – скасовувати мораторій чи продовжувати. Українське село за нинішніх правил знищується, землі через короткострокове використання виснажуються, в аграрному секторі будується виключно латифундистська модель економіки.

Питання землі – одне з тих, яке найбільше болить українцям. За останні півроку об’їздив усю Україну – про ставлення до ринку землі запитують у кожному регіоні. На моє переконання, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення треба скасувати і запровадити цивілізований ринок землі. Для підготовки необхідного законодавства, нормативно-правової бази достатньо трьох років.

Земля – це та ракета, на якій може злетіти наша економіка. Або яка цю економіку знищить остаточно. Тому з усією відповідальністю заявляю: або в Україні буде цивілізований обіг землі, або нашої держави не буде взагалі. Земля – це тема існування самої України.

Наразі від мораторію на продаж земель виграють хіба що великі агрокомпанії, які орендують у селян земельні паї. При цьому орендна плата, яку отримують українські селяни, є однією з найнижчих у Європі.

Поки мораторій продовжується, спритні ділки шукають у законодавстві всі можливі схеми того, як за безцінь заволодіти землею. Один із найунікальніших механізмів – емфітевзис. Це поняття з’явилося у Земельному кодексі ще у 2007 році, а через декілька років набуло поширення. Емфітевзис – право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Для земельних ділянок приватної власності може бути безстроковим, хоч на 1000 років. Для ділянок державної або комунальної власності – до 50 років. На відміну від оренди, це право може бути відчужене або передане у спадок без згоди власника. Тобто за життя селянин своєї землі, яку передав у користування через договір емфітевзису, очевидно, уже не побачить. На початку емфітевзис може здаватися цілком заманливою пропозицією – адже, як правило, за ділянку пропонують одразу всю суму. Це ж, по суті, набагато більше, ніж від здачі в оренду. Але зовсім не ті гроші, які можуть бути при цивілізованому ринку… І зовсім не ті умови.

Переконаний, що договори з емфітевзису – законодавча легалізація тіньового обігу земель. І це лише один із прикладів махінацій на цьому ринку. Адже насправді земельний ринок в Україні діє, проте в умовах мораторію він абсолютно дикий і розвивається в інтересах великих латифундистів. А якщо згадати, що серед найбільших земельних орендарів в Україні є люди на прізвище Порошенко і Косюк, то стає зрозумілим, чому цивілізований ринок землі і досі не запроваджений.

На жаль, доводиться змальовувати абсолютно сумну картину ситуації на селі у випадку, якщо правила на земельному ринку не зміняться. За умов подальшої розбудови латифундистської моделі у середніх і дрібних власників немає жодної перспективи. Великі агрохолдинги просто задушать їх. Земельні магнати будуватимуть свої піраміди і, використовуючи ресурс української землі, вимиватимуть звідси останні кошти. За таких умов буде повністю знищено сектор переробки. Зникне промисловість, яка виробляє техніку для середніх і дрібних власників землі.

І так, у найближчі десятиліття взагалі зникне таке явище, як українське село. Я людина, яка не звикла розкидатись словами. Відтак повністю віддаю належне тому, про що іде мова. І, на жаль, наприкінці кожного року ми стикаємось із тим, як уряд і парламент благословляють такий стан речей. Не роблячи нічого, аби врешті-решт виправити ситуацію і поставити нашу державу на рівні з країнами, де діє цивілізований обіг земель.

У Прикінцевих положеннях Земельного кодексу (2001 р.) ідеться про те, які закони необхідно прийняти для того, аби навести лад на земельному ринку. Частина із них прийнята: про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності (хоча і потребує змін).

Утім частина ще з 2001 року так і не ухвалена, як от закон про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності.

На моє переконання, для запровадження цивілізованого ринку землі необхідно найперше прийняти та удосконалити все законодавство, яке передбачено Земельним кодексом. А також іще низку законів, про які там не йдеться, але без яких ринок не запрацює.

Перша моя пропозиція – це прийняття закону про асоціації фермерів. Довіряти ринок землі державі – справа небезпечна.

Ми всі добре пам’ятаємо приватизацію 90-х і що з того вийшло. Якщо не буде контролю дрібних та середніх фермерів, то із землею може повторитися та ж історія. Відтак вважаю, що у кожній області та районах мають бути створені відповідні об’єднання фермерів, організовані в одну асоціацію. Їхня функція – контроль на ринку обігу землі. Вони повинні контролювати: хто, з якою метою купує землю, що на ній вирощує, яких технологій дотримується і так далі. Ніколи не забуду про одне зі своїх вражень у Відні. Посеред австрійської столиці росте виноградник, його фотографію зберігаю у себе в телефоні. Будівельники давно хочуть його вирубати, він їм заважає, але місцева асоціація фермерів не дає їм цього зробити. І проти її волі ніхто не попре...

Друга пропозиція – прийняти закон про іпотечний банк, який би опікувався кредитуванням сільськогосподарських виробників під заставу землі. Адже очевидно, що у випадку запровадження обігу земель дрібним та середнім фермерам знадобиться доступ до кредитів. Інакше фермери знову ж таки не витримають конкуренції із великими агрохолдингами.

Третя пропозиція – підготувати кадри. В Україні зараз не існує фахівців, які можуть професійно працювати в умовах відкриття обігу земель. Кадрове питання – одне з найважливіших. На першому етапі це може бути приблизно 2,5 тис. фахівців по всій державі.

Очевидно, що має бути прийнятий також закон про ринок землі, треба передбачити захист від рейдерських захоплень, закінчити інвентаризацію земель, виправити дані в Земельному кадастрі і так далі. Якщо справою зайнятись серйозно і комплексно – переконаний, що уже за три роки можемо вийти на цивілізований ринок землі. Головне, аби було бажання і розуміння в уряду, президента і парламенту.

Я народився і виріс у селі, тому маю право стверджувати – без конкурентного середовища, в умовах, коли землі виснажуються орендарями, українське село як таке може просто зникнути. Бачу, як усе до того йде. Кількість сільського населення настільки стрімко зменшується, що вже через десятиліття, дай Бог, аби там залишилося жити 10% населення.

Думаю, цього тижня депутати у парламенті багато дискутуватимуть на тему села і землі. Або принаймні робитимуть вигляд. Але жоден їхній виступ, жодна дискусія не матиме цінності, якщо у ній не йтиметься про конкретні умови для цивілізованого ринку землі. І про конкретні терміни для цього. Скоріш за все, депутати продовжать мораторій і роз’їдуться на новорічні свята. Мало хто з них поїде в українське село. І мало хто зрозуміє, що цивілізований ринок землі є вигідним для всіх і є порятунком для Української держави. 

Роман Безсмертний, спеціально для видання "Гордон"