Блог Романа Безсмертного про створення партії

Чому я вважаю, що потрібна партія нового зразка. Щоб створити велику Україну, нам необхідно позбутися імітацій у політиці. Перший крок для цього – побудова справжніх політичних партій.

Влада любить повторювати: "Не подобається щось у державі? Не критикуй! Почни із себе!" І ми починаємо із себе. Стаємо волонтерами, добровольцями, громадськими активістами, просто небайдужими громадянами. Ми працюємо, сплачуємо податки, тримаємо фронт, боремося з незаконними забудовами та чиновниками-корупціонерами. Але корупція процвітає, громадських активістів убивають у мирних містах, а добровольців – на передовій, війна триває і розростається, українці виїжджають за кордон у пошуках кращої долі, а чиновники обростають елітною нерухомістю та офшорними рахунками.

За останні 15 років ми двічі "починали із себе", у 2005-му та у 2014-му, очікуючи того самого і від держави. "Добре", – казала держава і поверталася до звичного способу життя.

Нам вселяють думку, що зміни мають початися знизу. Мовляв, коли простий українець перестане паркувати машину на газонах, то і чиновники, надихнувшись цим прикладом, перестануть зловживати службовим становищем. Але це неправда. Будь-які зміни в державі очолює та направляє еліта, тому що вона є моральним і ціннісним орієнтиром. І залежність тут обернена: українці тому і паркуються на газонах, що влада своїм прикладом легітимізувала таку поведінку. Просто кожний порушує закон на тому рівні, який є йому доступним.

Ми можемо створити ще безліч громадських рухів та ініціатив, провести ще 15 років "змінюючи себе" – і так само жити в наскрізь корупційній державі. Просто тому, що з води не збивається масло, навіть коли присвятити цій справі ціле життя.

350 імітацій

У демократичній системі є лише один легітимний спосіб змін – вибори, один легітимний інструмент – політична партія, і один легітимний шлях – взяття влади.  Допоки громадські рухи, ініціативи, волонтерські та ветеранські організації не об’єднані в політичну партію – у них немає можливості змінювати державу.

Здається, я зараз говорю як "капітан очевидність". Але й очевидні речі іноді  необхідно проговорювати знову і знову.

24 грудня 2018 року я опублікував маніфест "Про майбутнє" і оголосив про створення нової політичної партії. У цю суботу, 26 січня, пройдуть її установчі збори, ми плануємо обговорити і затвердити програму, статут і назву.

Знаю, що багато хто зараз скаже: "У країні і так 350 партій, для чого ще одна?" Тому що ця кількість не переходить у якість.

У країні немає 350 партій. Є 350 імітаційних проектів, кишенькових організацій, обслуговувального персоналу окремих вождів. Але немає політики діалогу, немає вираження інтересів суспільства, немає ідеології, крім тої, щоб казати громадянам (навіть не громадянам для них, а якомусь аморфному "електорату") сьогодні одне, а завтра інше. У сучасній Україні політичні партії, які мають виражати інтереси і прагнення суспільства, існують окремо від нього, ніби в паралельній реальності. Недарма таким популярним словом для їхнього опису є слово "проект".

Так, це проекти, які діють за спільним алгоритмом: прихід до влади на будь-яких гаслах – "монетизація" влади – і якщо пощастить, відтворення схеми на наступних виборах. Або, у більшості випадків, зміна "проекту" та гасел. Якщо це не так, то чому в українців, які думають, така складність із пошуком "своєї" партії серед наявних? Чому Верховній Раді довіряє лише 4,7% громадян, а політичним партіям, як таким, – 5,5%? Це найнижчі показники довіри у країні. Відповідь є. Тому що політика перестала бути рухом за цінностями і перетворилася на шоу. Можна посміятися з нардепа з вилами чи сокирою в залі парламенту, можна зацінити хук справа в депутатській бійці, але неможливо сприймати це серйозно – як можливість вирішення наявних у державі та суспільстві проблем.

Партія новітнього зразка

Політика є мистецтвом управління державою, а партія – інструментом реалізації цієї, замовленої суспільством, політики. Ми "почнемо із себе". Будемо будувати з нуля політичну силу, яка є новітньою для України не лише за поставленими цілями, але й за принципами організації. Де член партії буде не "гвинтиком" системи, а постійним учасником внутрішньопартійних дискусій. Не виконавцем розпоряджень із центру, а співтворцем партійного курсу. У високотехнологічному ХХІ столітті горизонтальність партії не тільки є можливою – вона обов’язкова.

Таку партію неможливо "купити", тому що купити можна лише установчі папери, "мертвих душ" із регіональних осередків, усю ту бутафорію, яка не має жодного стосунку до інтересів суспільства. Таку партію можна лише створити з нуля. Відтак зараз немає сенсу питання "хто є командою цієї партії?". Її командою стануть люди, об’єднані на основі ціннісного, а не індивідуального підходу. Ті, хто проявить себе в процесі партійного будівництва. Я не веду нікого за руку, не розставляю "своїх людей" на керівні посади. Тому що лідерство завойовується працею та компетенцією, а не знайомствами.

І я розумію, яку велику проблему нам ще доведеться здолати по дорозі. Адже за чинним законодавством, яку б партію ти не планував побудувати, усе одно має вийти КПРС. Просто тому, що ця бюрократичність від початку зашита в закон – за кресленнями "Жигулів" неможливо зібрати "Мерседес". Тому, виконавши всі "ритуальні танці" довкола осередків, обласних представництв, керівних органів і такого іншого – і взявши владу, нам одразу доведеться змінити наявну систему. Україні не потрібна ще одна КПРС, тому що й наявних 350 уже забагато.

Думаю, багато хто одразу запитає, якою буде програма цієї новітньої політичної сили. Але я відповім, що програма виходить з ідеології, принципів та цінностей, і саме про це я хотів би сказати кілька слів на завершення свого блогу.

Ідеологічним фундаментом партії є прогресивний консерватизм, неоконсерватизм, який поєднує в собі здоровий традиціоналізм у політичних і суспільних цінностях та свободу в особистому й економічному житті. Це одразу відповідає і на запитання про фінансування. Моя – навіть не мрія, а бачення – щоби фінансова підтримка надходила від того сегменту суспільства, інтереси якого найбільше відстоює політична сила. Неоконсерватори завжди представляли інтереси середнього класу, тих, хто створює нові підприємства і робочі місця – згадаємо, наприклад, "рейганоміку" у США. Цей самозайнятий клас, який є опорою економіки, вимагає сьогодні від Української держави лише одного – не заважати йому працювати. 

Тому і базові принципи, на яких буде стояти програма, формулюються досить просто. Це демократія через чітке дотримання процедур. Свобода через відповідальність. Відновлення справедливості та верховенства права. Слідування цінностям християнського гуманізму, які створили європейську цивілізацію. І найважливіше – визнання людини головною цінністю держави.

Поїздки Україною, які я здійснив минулого року, переконали мене в тому, що державу необхідно перезаснувати, змінити всю систему інституцій. У тому числі й політичні партії. Що буде, якщо ми цього не зробимо? Буде така сама "сіра зона", як зараз, ще на невизначений час, поки глобальні процеси не розірвуть її на шматки. Що буде, якщо ми це зробимо? Ми зможемо побудувати велику Україну. Державу всіх українців світу. Заради якої і в якій хочеться жити. І якщо ви теж бажаєте стати замовником і співтворцем цієї великої мети – значить ми, вірогідно, скоро зустрінемося як учасники спільної партії. 

Роман Безсмертний, спеціально для "ГОРДОН"